Чернігвський обласний художній музей

Українським Парнасом називали сучасники маєток Галаганів у Сокиринцях. Родове гніздо відомого козацько-старшинського роду зберіглося до нашого часу і є найбільш характерним прикладом палацо-маєткової архітектури Лівобережної України кінця 18 - початку 19 століття. На відміну від російських палаців - у Гатчині, Павловську, Останкіно, Мураново, Ізмайлово та інших, класичні садиби на Україні поєднували в собі величну святковість та інтимність, зумовлену функціями комплексу. Як правило, вони були і розважальною резиденцією, пишно вбраною та художньо оформленою, і місцем тихого затишку, і господарським осередком.
Палац був заснований Павлом Галаганом (1793-1834) і будувався з 1824 до 1831 року. Планування та проектування ансамблю належить Павлу Дубровському (1783-1850), учневі Джилярді, який до речі, після смерті Андрія Меленського очолив губернську архітектурну креслярню в Києві. Разом зі знаним австрійським садівником В.Бістерфельдом вони і створили цю видатну пам'ятку доби розквіту української архітектури і паркобудівничого мистецтва 19 століття.
З історичних джерел відомо про інтер'єри палацу за часів перебування в них Галаганів - Ламсдорфів. Числені приміщення були заповнені старовинними цінними меблями, витонченим фарфоровим та срібним посудом, коштовною зброєю, іконами, скульптурами, творами західноєвропейського та вітчизняного мистецтва. Вважається, що початок цьому мистецькому зібранню поклав полковник Гнат Галаган (помер 1748 р.), учасник війни зі шведами, сподвижник Мазепи, який пізніше перейшов на бік Петра І. За переказами, за зраду запорожців, козаки-характерники прокляли його рід до сьомого коліна. І дійсно, по чоловічій лінії цей рід обірвався зі смертю Павла Галагана, сьомого нащадка цього старовинного роду. Значно поповнена ця художня колекція була і братами Петром Григоровичем та Павлом Григоровичем, власниками Дігтярів та Сокиринців.
Наприкінці 19 століття - початку 20 це зібрання потрапило в поле зору дослідників української історії та образотворчого мистецтва. Про колекцію пишуть О.Лазаревський, Г.Лукомський, О.Степович.
Значний внесок у поповнення фамільної колекції належить сину Павла Галагана, Григорію Галагану (1819-1888) відомому державному та громадському діячу.
Виховання у сім'ї на кращих українських традиціях допомогло Г.Галагану пізнати життя простих людей, полюбити національні обряди, поезію та пісні, народну старовину.
Любов до милих його серцю Сокиринців він переносить і на тих, хто волею долі мав йому служити.
"Навіщо я приречений бути безвинним винуватцем нещасть стількох людей?", - пише він у щоденнику 1838 року, - "О, краще я бажав би бути бідним , жебраком, розбійником, аніж тим, ким я буду! І після цього я можу пишвтися тим, що маю кілька тисяч рабів?"
Та почуття відповідальності за своїх рідних, селян привело його до розуміння того, що основне його покликання - бути корисним суспільству, "многосложных нужд родины", як зазначав у некролозі на смерть Г.Галагана Ф.Мищенко.
Важливу роль у формуванні поглядів на життя, наукових інтересів молодого допитливого провінціала відіграв ад'юнкт математики Санкт-Петербурзького університету Федір Чижов, який готував 16-річного Григорія Галагана до вступу в цей же університет. Для Галагана він був не лише вчителем, вченим. Дякуючи Чижову, формувались найкращі людські риси Григорія Павловича, який пізніше скаже, що своїм моральним становленням він зобов'язаний також своєму наставникові.
Галаган належав до людей, діяльність і добрі справи яких привертали увагу ще за життя. Предводитель дворянства Борзенського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету по влаштуванню селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради Г.Галаган був також і визначним громадським діячем. Очолюваний ним Південно-західний відділ Російського Географічного Товариства видав два томи своїх "Записок", "Історичні пісні українського народу" Антоновича і Драгоманова, збірник чумацьких пісень Івана Рудченка, три томи праць Михайла Максимовича, географічні матеріали про Буковину, бібліографію праць щодо природи Києва.
На рахунку Г.Галагана числені народні школи, прогімназія й гімназія у Прилуках, училище в Ічні. Був він і попечителем ремісничого училища в Дігтярях, під яке віддав своє помістя разом з будинком та землею.
Дякуючи за це, м.Прилуки 17 січня 1880 року обрало його своїм почесним громадянином, помістивши його портрет в приміщенні думи.
Вінцем високої місії служіння народові на просвітницькій ниві стало заснування Григорієм Галаганом у 1871 році у Києві приватного навчального закладу - Колегії Павла Галагана в пам'ять свого єдиного рано померлого сина. Це був на той час один з кращих в історії України недержавних середніх закладів, в якому здобуло освіту чимало відомих діячів вітчизняної науки та культури, працювали видатні педагоги А.Житецький, М.Мурашко, М.Пимоненко та інші. За висловом самого Г.Галагана колегія мала сприяти "розкриттю в душах і умах юнаків, що навчаються, любові і розуміння головних основ життя і зробило б їх у результаті здатними служити інтересам країни і допомогало б їм бути гарними громадянами дорогої вітчизни".

Закоханий у мистецтво, Григорій Галаган не тільки зберіг, але й примножив родинну колекцію на засадах меценатства та благодійності, національної самосвідомості. Перебуваючи за кордоном, він здебільшого купував та замовляв роботи художникам-землякам, найперше з тим, як він писав в одному з листів до матері "щоб підтримати та врятувати талант".
На жаль, на відміну від мистецького зібрання старожитностей сусіда Галаганів В.Тарновського - молодшого, який подарував свою колекцію Чернігівському земству, доля галаганівської збірки склалася нещасливо. Революція, війни та людське невігластво зробили свою чорну справу. Колекція була розпорошена, багато експонатів знищено як "поміщицький непотріб".
Але, як-то кажуть, колекції як і рукописи таки "не горять". Дякуючи співробітникам Чернігівського історичного музею частина галаганівської збірки на початку 50-х років 20 століття була врятована і перевезена з Прилук до Чернігова. Через тридцять років потому більше 100 творів образотворчого мистецтва з колекції Галаганів були передані новоствореному Чернігівському художньому музею.
Саме вони лягли в основу музейного зібрання і є його гордістю і окрасою. Зважаючи на високий художній рівень більшості цих творів, їх різноманітність та збереженість (кількість їх найбільша серед мистецького спадку Галаганів, які дійшли до нашого часу), можна говорити про галаганівську збірку як про "колекцію в колекції", гідну належного поцінування, подальшого вивчення та популяризації.
Що ж являє нині ця колекція? Найбільшу частку складає сімейна галерея Галаганів, започаткована портретом засновника роду, знаменитого прилуцького полковника Гната Галагана, написаним невідомим художником після 1739 року, коли Гнат Іванович за похилістю віку залишив посаду і передав пернач своєму синові Григорію. Парним до нього є портрет Гнатової дружини Олени, котрий імовірно, належить одному авторові і написаний в один і той самий час. За психологічною характеристикою, живописною технікою О.Лазаревський характеризував його як "кращий з відомих нам старих малоросійських портретів".
Вісімнадцятим століттям датується ще один оригінальний твір, авторство якого і досі під питанням. Це портрет Н.Д.Розумовської, родички Галаганів, родоначальниці ще одного відомого роду. Довгий час його приписували Григорію Стеценку (1710-1781) придворному живописцю К.Розумовського, але останні дослідження, проведені в музеї, дають підставу говорити про приналежність цього твору Хойзеру Генріху Готтлібу (1719-1752), так само як і портрета Василя Дарагана, який вже став хрестоматійним.
Є в галаганівській колекції портрети інших членів родини, зокрема Григорія Івановича Галагана, виконаний його кріпосним художником, талановитим самоуком Федором Землюковим.
Представлені в збірці і варіанти старовинних канонічних портретів українських гетьманів - Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Богдана Хмельницького, написані сином Землюкова Степаном.
Є в колекції і народна картина, зокрема славнозвісні Козаки Мамаї, датовані 19 століттям.
Представлені в ній і твори українських та російських художників - сучасників Г.П.Галагана. Зокрема, Олексія Волоскова (1822-1882), якого Григорій Павлович запросив до себе у Сокиринці "для практичних занять терміном на два роки". Саме тут і були написані відомі твори "Готичний місток у Сокиринському парку", "Садиба Г.П.Галагана у Лебединцях", "Церква у Сокиринцях".
Окрасою збірки є і портрет Г.П.Галагана роботи Василя Серебрякова (1810-1886), портрет "Італійки" Івана Шаповаленка (1820-1880), яким Григорій Павлович опікувався протягом багатьох років, одна з ранніх робіт Івана Айвазовського "Буря на морі".
Окрім творів вітчизняного мистецтва є в галаганівській колекції також і твори західноєвропейських майстрів. Деякі з них замовляв Григорій Галаган, наприклад, чудове живописне полотно "Неаполітанська затока" австрійського художника Йоганна Рауха Непомука (1804-1847), на жаль втречене в результаті крадіжки.
Представлені також твори станкового живопису невідомих художників 18-19 століття, серед яких "Суд Соломона", "Жертвоприношеня Авраамом свого сина Ісаака", "Пейзаж з собаками", "Збори на полювання" тощо.
Окрім живописних робіт є в цій збірці і графічні твори, зокрема різцева репродукційна гравюра Італії та Німеччини, представлена відомими іменами Джовані Вольпато (17378-1802), Рафаеля Моргена (1758-1833) та Алозія Фабрі (1785-1835).
Є в збірці і декілька акварелей невідомих авторів 19 століття. Цікаво, що серед творів присутні і роботи самого Г.П.Галагана ("Портрет молодої жінки", виконаний вуглем та олівцем у 1833 р. та пейзаж села Тепла Рудка, датований 1846 роком). Одна акварельна робота належить його сину Павлусю. Це ескіз класної кімнати, написаний у 1866 році. Ці твори - ще одне свідчення любові та шани до образотворчого мистецтва родини Галаганів.
Свого часу Григорій Галаган писав, що з бажанням улаштувати щось корисне для інших він поєднував і бажання надійно зберегти й ім'я, якому "покійний син мій обіцяв принести стільки честі".